Władysław Werner – o wystawie // Владислав Вернер – опис виставки
//Українська версія нижче//
*
www.muzeumtatrzanskie.pl/wladyslaw-werner/
*
W setną rocznicę urodzin i czterdziestolecie śmierci Władysława Wernera (1922–1982) Muzeum Tatrzańskie prezentuje fragment jego działalności fotograficznej. Przez trzy dekady Werner był wiernym i wnikliwym obserwatorem i kronikarzem życia Zakopanego, Tatr i Podtatrza. Te trzy dekady (1950–1980) przypadają na czas fundamentalnych zmian w życiu społecznym i politycznym Polski. Werner jest świadkiem próby budowy na Podhalu kolektywizmu w pierwszych latach powojennych, próby tworzenia „socjalizmu z ludzką twarzą” po październiku 1956 roku, świadkiem siermiężnych czasów Władysława Gomułki, wreszcie „małego otwarcia” Polski na zachód za Edwarda Gierka oraz przełomu 1980 i powstania Solidarności. Patrzy na to wszystko z perspektywy lokalnej, gdzie „zwykli ludzie” – górale trudniący się rolnictwem, „robotnicy i inteligencja pracująca” usiłują żyć w warunkach uformowanych przez ideologię, zakazy i nakazy, przez gospodarkę centralnie sterowaną i niechęć do własności prywatnej.
Zapis tych czasów to mozaika składająca się ze zbioru niepoliczonej ilości zdjęć i negatywów, które sam Werner szacował na sto tysięcy. Wystawa pokazuje ledwie ułamek jego twórczości obejmujący dziesięciolecie 1950–1960 i to tylko w aspekcie reporterskim, i tylko dotyczący Zakopanego i najbliższych jego okolic. Autorzy skupili się na próbie ukazania zbiorowego portretu mieszkańców i przyjezdnych, na ich codziennej pracy i wypoczynku. Zobaczymy więc górali gospodarujących na hali i parających się twórczością artystyczną – niechętnie określaną przez nas ludową. Zobaczymy kucharzy, mechaników, wytwórców nart, lekarzy i pielęgniarki. Zobaczymy dzieci w szkole, domu sierot, na nartach, na pastwisku. Zobaczymy rolników z dalekiej Polski z walizkami, w półbutach i płaszczach idących za przewodnikiem górskim, uczestników wczasów wagonowych, rajdów turystycznych, gości domów wczasowych. Narciarzy biegających po Gubałówce i zjeżdżających szusem z Kasprowego Wierchu. Trenujących pod Giewontem szermierzy i kolarzy, motocyklistów sprawdzających swoje umiejętności na bezdrożach Podhala, ćwiczących ratowników górskich.
*
Władysław Werner urodził się w Warszawie 30 czerwca 1922 r. Ukończył naukę w I Korpusie Kadetów we Lwowie, w czasie wojny zdał „dużą maturę” i rozpoczął studia na tajnej Politechnice. W czasie okupacji brał udział w działaniach konspiracyjnych. Walczył w Powstaniu Warszawskim, a po jego upadku trafił do obozu jenieckiego. Po wyzwoleniu został żołnierzem I Dywizji Pancernej, gdzie pracował w sekcji fotograficzno-filmowej Plutonu Opieki nad Żołnierzem. Do kraju wrócił w 1947 roku, podjął pracę kierownika laboratorium fotograficznego Agencji Fotograficznej P. P. Film Polski. W 1949 roku zamieszkał w Zakopanem; pracował jako fotoreporter dla Centralnej Agencji Fotograficznej, robił zdjęcia na potrzeby wydawnictw i prasy codziennej. W 1954 r. ożenił się z Grażyną Daab, artystką, absolwentką warszawskiej ASP. W 1958 r. został członkiem Związku Polskich Artystów Fotografików. Pracował niemal do końca życia, umarł na serce w Warszawie 10 kwietnia 1982 roku.
*
У соту річницю народження і сорокаліття смерті Владислава Вернера (1922–1982) Татранський музей представляє фрагмент його фотографічної діяльності. Протягом трьох декад Вернер був вірним і проникливим спостерігачем та хроністом життя м. Закопане, Татр і Підтатря. Ці три десятиліття (1950–1980) випали на час докорінних змін у суспільному та політичному житті Польщі. Вернер був свідком спроби будови на Підгаллі колективізму в перших післявоєнних роках, спроби створення «соціалізму з людським обличчям» після жовтня 1956 р., свідком невишуканих часів Владислава Ґомулки, врешті «малого відкриття» Польщі на захід при Едварді Ґєреку чи перелому 1980 р. та повстання Солідарності. Він дивиться на все це з місцевої перспективи, де «звичайні люди» – гуралі, що живуть сільським господарством, «робітники і працююча інтелігенція» намагаються жити в умовах, сформованих ідеологією, заборонами і наказами, з централізовано керованою економікою і нехіттю до приватної власності.
Запис тих часів – це мозаїка, що складається з колекції незліченої кількості світлин і негативів, яких було за підрахунками самого Вернера сто тисяч. Виставка показує заледве фрагмент його творчості, яка охоплює десятиліття 1950–1960 рр. і лише в репортерському аспекті й стосовно тільки м. Закопане та його найближчих околиць. Автори зосередились на спробі показати колективний портрет мешканців і приїжджих, їхню щоденну працю і відпочинок. Тож ми побачимо гуралів, які господарюють на луках та займаються творчою працею – яку ми недбало визначаємо як народну. Побачимо кухарів, механіків, виробників лиж, лікарів та медсестр. Побачимо дітей у школі, дитячих будинках, на лижах, на пасовиську. Побачимо фермерів з далекої Польщі з валізками, у чоботах та плащах, які прямують за гірським гідом, учасників вагонного відпочинку, туристичних рейдів, гостей будинків відпочинку. Лижників, що бігають по Губалівці та швидко з’їжджають вниз з Каспрового Верху. Тренують під Гевонтом фехтувальників і велосипедистів, мотоциклістів, які перевіряють своє вміння на бездоріжжі Підгалля, гірські рятівники на тренінгах.
*
Владислав Вернер народився у Варшаві 30 червня 1922 р. Закінчив навчання у І Корпусі кадетів у Львові, під час війни здав «великий іспит на атестат зрілості» та почав студії в підпільній Політехніці. Під час окупації брав участь у конспіративній діяльності. Боровся у Варшавському повстанні, а після його поразки потрапив до табору полонених. Після визволення став солдатом І Танкової дивізії, працюючи в фото-фільмовій секції Плутону опіки солдата. До Польщі повернувся в 1947 р., почав працювати керівником фотолабораторії Фотоагенства Державного підприємства «Фільм польський». У 1949 р. оселився у м. Закопане, працював як фоторепортер для Центрального фотоагенства, робив світлини для видавництв і щоденних ЗМІ. У 1954 р. одружився з Ґражиною Дааб, художницею, випускницею варшавської Академії мистецтв. У 1958 р. став членом Союзу польських художників фотографів. Працював майже до кінця життя, помер через серце у Варшаві 10 квітня 1982 р.
Переклад: Катерина Новікова